У червні, с’єрра-леонський вірусолог, спеціаліст з геморагічних лихоманок, доктор Шейх Умар Хан дав інтерв’ю (місцевому) виданню Politico. Це відбулося ще до того, як він інфікувався вірусом Ебола й помер внаслідок цього. Перше запитання стосувалося того, яким чином йде боротьба з лихоманкою Ебола.
Умар Хан: Ми просуваємося. Що стосується саме нинішнього моменту, ми маємо певну кількість ушпиталень. Наразі у нас 41 ушпиталень, також, ми виписали 18 пацієнтів, яким вдалося одужати.
Politico: Ви маєете на увазі тих людей, які були ушпиталені з цим діагнозом, потім ви їх лікували й вони більше не є носіями вірусу Ебола?
Умар Хан: Саме так, вони більше не є носіями вірусу Ебола і на підтвердження цього факту я особисто обнімав їх у день виписки, адже не слід забувати про стереотипи та забобони, які побутують в народі стосовно лихоманки Ебола, іноді людям доводиться видавати спеціальні сертифікати, щоб коли вони повертаються у свої селища, місцеві мешканці розуміли, що вони більше не страждають від цієї хвороби й можуть вільно взаємодіяти з іншими. Тож одразу біля воріт, де я залишаю їх, я обнімаю їх, звісно, такий жест є промовистим для суспільства й підтверджує факт їхнього одужання…
Politico: Чи непокоїть вас те, що лихоманка Ебола в С’єрра-Леоне, та навіть в регіоні басейну річки Мано, який охоплює також суміжні території Ліберії та Гвінеї, набирає обертів та виходить з-під контролю, як стверджують в організації “Лікарі без кордонів”?
Умар Хан: Усеж я би не сказав, що ситуація не контролюється. Однак, я можу говорити лише про С’єрра-Леоне, про те, що спостерігаю особисто. У цій ситуації С’єрра-Леоне має певний орієнтир. У нас є вірусна геморагічна лихоманка, зокрема лихоманка Ласса, випадки захворювання якою фіксуються протягом останніх десяти років…
Politico: Що ж, хоча ви говорите, що ситуація залишається контрольованою, протягом місяця десятки людей були вбиті (вірусом) лише у С’єрра-Леоне, й більшість з них протягом останніх двох тижнів. Складається враження, що ситуація не контролюється.
Умар Хан: У С’єрра-Леоне,… зазвичай, коли трапляється початковий спалах хвороби, то кількість випадків захворювання нею зростає… просвітні заходи, яких ми вживаємо для просвіти населення, визначать чи стане ситуація неконтрольованою. Наразі Міністерство Охорони Здоров’я та Санітарії реагує, як і наші партнери: “Лікарі без кордонів”, ВООЗ, університет Тулане, Meta Biota – усі вони набирають більше людей для роботи у нашій країні, щоби краще реагувати. Коли йдеться про вихід ситуації з-під контролю, моє занепокоєння лежить у іншій площині. Воно стосується негативного сприйняття наших громадян, яке має місце. Коли у нашій країні трапився перший випадок у Коїнду, замість того, щоб повідомити про нього (лікарям), люди швидше подумали, що цей випадок не має нічого спільного з ортодоксальною медициною… Унаслідок цього, первинно інфікований пацієнт (індексний випадок), був таким лише гіпотетично, оскільки його хвороба не була підтверджена (у лікарні). Цим хворим була місцева травниця, яка ходила довколишніми селами й лікувала людей, як ми вважаємо, ймовірно, що це й був початок епідемії. Тож, вона, можливо повертаючись з Гвінеї чи з якогось іншого місця, лікувала людей від проносу та блювання, доречніше сказати, претендувала на те, що лікує. Через деякий час вона померла від хвороби, згідно з місцевими ритуалами відбувся процес підготовки її тіла до поховання… й у самому похованні брали участь лише жінки. Саме тому спочатку усі хворі (на лихоманку Ебола у С’єрра-Леоне) були жінками…
Politico: Отже, ви говорите, що значна частина померлих — це жінки, але наразі й працівників сфери охорони здоров’я також померло немало. Чи непокоїть вас те, що медсестри є вразливими до цього спалаху лихоманки Ебола? Одразу позаду вас знаходиться палата-бокс, як я розумію, у ній перебуває п’ятеро з ваших медсестер, яких ушпиталили з лихоманкою Ебола. Чи це вас непокоїть?
Умар Хан: Так, звісно, це непокоїть. Вони є моїми колегами, та й сам я працівник сфери охорони здоров’я. Такі речі завжди викликають занепокоєння, але справа в тому, що ми маємо чітко усвідомити один факт – хворий перш за все кличе на допомогу саме лікаря. Кого ж бо йому кликати? Хворі з різноманітними діагнозами, з усієї Східної провінції, усі вони віддають перевагу тому, щоби прибути в Кенему, де ми зараз перебуваємо. Тож усе, що я можу сказати стосовно наших працівників галузі охорони здоров’я, це те, що хтось повинен бути відважним, стояти на варті, але при цьому усім нам конче необхідно суворо дотримуватися усіх запобіжних заходів. Не забувайте, що сама по собі хвороба не передається повітряно-крапельним шляхом. Тож я гордий (виконуючи свій обов’язок). Я не боюся працювати. Уся справа в контактах, вірус міститься в рідинах організму. Якщо ми продовжуватимемо дотримуватися цих універсальних запобіжних заходів, то ми краще будемо у змозі рятувати самих себе.
Politico: А той факт, що ваші співробітники інфікуються (вірусом Ебола) чи не створює він враження, що вони не мають адекватних засобів захисту?
Умар Хан: Але справа може бути не в цьому. Знову ж таки, через той важливий факт, что лихоманка Ебола як така займає нижній щабель у нашій сходинці диференціальних діагнозів…
Politico: Тобто?
Умар Хан: Тобто, якщо у когось спостерігається діарея та блювання, то перш за все ви подумаєте про звичайні випадки діареї у нашому суспільстві, які викликаються шигеллою, вірусом Ласса, можливо, ви подумаєте про холеру. І саме про ці захворювання ми думаємо у першу чергу. Але у нинішній ситуації у цьому може полягати певна проблема, адже з такими хворими іноді виникає контакт.
Politico: Чи боїтеся ви за своє власне життя, адже ви перебуваєте немов на вістрі списа у боротьбі з лихоманкою Ебола, якщо взяти до уваги ризики, пов’язані з цією боротьбою?
Умар Хан: Так, звичайно, я боюся за своє власне життя, тому що, я повинен сказати, воно мені дороге. І якщо ви боїтеся за своє життя, то вживатимете максимальних запобіжних заходів для його збереження, що я й роблю. Якщо ж ви зневажливо до нього ставитеся, то не сприйматимете власне життя серйозно, тоді ви будете ігнорувати засоби персонального захисту й ви не чинитимете правильно. Тож, на рівні підсвідомості, коли я йду в палату-бокс, то обов’язково перевіряю чи на мені повний комлект засобів персонального захисту… Я перевіряю також моїх медсестер. Якщо ви оглянете мою роздягальню, то побачите у ній дзеркало. Дзеркало тут виконує роль поліцейського. Навіть якщо ви запевните мене, що зі мною все гаразд, я знову уважно огляну себе, мені не достатньо того, щоб хтось глянув на мене й сказав що я в порядку. Тож це все у нас у підсвідомості. Ми уважні до усіх цих фактів, ми перевіряємо, щоб усе було як треба. Якщо ви поглянете угору, можливо трохи не тут, ви побачите дим, який піднімається над сміттєспалювальним цехом. Саме там знищуються усі відходи.
Politico: І нарешті, чи приносить вам задоволення ця робота?
Умар Хан: Я насолоджуюся нею. Справді, це так, коли я завершив свою освіту й повернувся, мене запитали де б я хотів працювати. “Я повернуся до Кенеми”, – відповів я.
Politico: Але ж тоді там не було лихоманки Ебола, а тепер вона є…
Умар Хан: Так, але я знав, про загрозу того, що лихоманка Ебола може тут колись спалахнути.
Politico: Як же ви передбачали таку ймовірність?
Умар Хан: Як же могло бути інакше, якщо ми робили аналізи (пацієнтів) на лихоманку Ласса, але вони виявлялися негативними на фоні дуже гострої вірусної інфекції?
Першоджерело >>>>>>
P.S. Доктор Шейх Умар Хан був чи не єдиним вірусологом-науковцем світового рівня у С’єрра-Леоне; він займався важливими дослідженнями вірусу Ласса та лихоманки Ебола, очолював кампанію боротьби з останньою у себе на батьківщині, результати його роботи публікувалися у провідних світових наукових виданнях, як то часопис The Science. Він жодним чином не був зобов’язаний особисто доглядати хворих та лікувати їх. Але в країні, котра спустошена роками кривавої громадянської війни, катастрофічно не вистачає лікарів. Тож Шейх Умар Хан безпосередньо лікував хворих на лихоманку Ебола. Оскільки етіотропна терапія наразі відсутня (якщо не враховувати нового препарату Zmapp, який ще не пройшов остаточної перевірки на людях, та вакцини, яку лише зовсім недавно почали випробовувати на людях), дуже важливе значення має комплекс вдало підібраних заходів симптоматичної терапії. У випадку грамотної їхньої комбінації шанси хворого на виживання суттєво зростають. Шейх Умар Хан, керуючись глибокими знаннями у царині медицини та науки, а також власною інтуїцією та емпіричним досвідом, дуже вдало комбінував різні заходи симптоматичної терапії (вчасне переливання крові, регідратація організму, чи навпаки відмова від неї при загрозі набряку мозку та легень, використання антибіотиків у випадку розвитку вторинних інфекцій та ін.), – йому вдалося врятувати понад 100 хворих на лихомаку Ебола. Також, багато зусиль він докладав для просвіти населення (а наскільки великою є проблема у цій сфері видно з його інтерв’ю), для запровадження запобіжних заходів. На той момент, коли давалося це інтерв’ю, у країні було зафіксовано кілька десятків випадків, Шейх Умар Хан стверджував, що ситуація залишається контрольованою. Але на початок жовтня вона стала дійсно катастрофічною, — щогодини у цій країні відбувається 5 нових інфікувань вірусом Ебола. Прогнози на майбутнє, незважаючи на зростання обсягів міжнародної допомоги, залишаються доволі невтішними. Вчений був глибоко переконаний, що вірус Ебола не передається повітряно-крапельним шляхом (для заїрського EV й справді досі було офіційно зафіксовано лише кілька таких випадків, це питання викликає дискусії у середовищі спеціалістів), жорстока іронія долі виявилася у тому, що сам він інфікувався саме повітряно-крапельним шляхом…
Шейх Умар Хан допомагав усім постраждалим не зважаючи на їхні національну та релігійну належність, — у країні, де роками точилася кривава війна й ці ознаки мали гіпертрофоване значення, це неабияка характеристика. Він помер у віці 39 років залишивши по собі світлу пам’ять — на батьківщині його оголосили національним героєм, колеги-вчені й лікарі-вірусологи у всьому світі проводять заходи, присвячені його пам’яті. Шейх Умар Хан власним прикладом показав, що таке справжня жертовність та шляхетність вченого і цей приклад, як і його наукові здобутки, ніколи не забудуть…
